Блідий Вершник — єдина ікона, якій можна однозначно приписати людське ім’я. Джонатан МакКінлі до початку Першої світової війни вивчав медицину й хімію в Единбурзькому університеті. Як син заможної родини, він вирізнявся світськими манерами, які, однак, поступово затьмарювалися його зарозумілістю й нарцисизмом — рисами, що навіть у найближчих друзів викликали дедалі більше занепокоєння. Цілеспрямований, амбітний, безкомпромісний, інтелектуальний, невтомний — МакКінлі став уособленням досконалого зразка сучасного капіталізму, який і сьогодні прагне сформувати людську особистість за своїм образом.
Після початку війни він приєднався до Королівської армії й стрімко просувався кар’єрною драбиною в галузі досліджень нових засобів ведення війни. Саме тут його слід втрачається — вважається, що він швидко потрапив до секретних наукових підрозділів британської армії, де займався розробкою новітніх класів хімічної зброї, що тоді вважалася перспективним інструментом війни. Для досягнення результатів МакКінлі був готовий жертвувати дедалі більше — як у моральному, так і в технічному плані.
Саме тоді почалася поступова трансформація його особистості. Його нарцисизм набув неконтрольованих форм, поєднуючись із маніакально-морбідною схильністю. Це постійно приводило до створення все нових і смертоносніших результатів — але якою ціною? Колишні колеги згадують про повне відчуження й ізоляцію свого колишнього партнера, а деякі навіть припускають, що МакКінлі сам став жертвою власних експериментів.
Однак міжнародні експерти переконані, що МакКінлі досі живий. Його досліди дарували йому неприродно довге життя — хоча саме це він і ненавидить. Удень він домовляється в таємних кімнатах із деспотами й тиранами, постачає свої смертоносні винаходи в зони конфліктів по всьому світу та нашіптує лідерам думок і довірливим ЗМІ, що вакцинація від хвороб, які вже були викорінені або ж створені в його лабораторіях, є нібито непотрібною або навіть небезпечною. З одного боку, він виступає як фармацевтичний рятівник, а з іншого — сам створює основу для своєї медичної бізнес-моделі — чуму.
Саме так він поступово здобув прізвисько «Блідий Вершник» — четвертий вершник Апокаліпсису. Але вночі, коли МакКінлі повертається до своїх лабораторій, з ним відбувається ще дещо. Його тіло викривлюється, суглоби вивертаються, шкіра натягується, а обличчя перетворюється на потворну гротескну маску розкладу. Безповікові очі, безгубий рот і дві зяючі дірки замість носа втуплено дивляться у темряву, освітлену блакитним полум’ям пальників, — поки вправні руки витягують із центрифуги дивні субстанції…